ШЕ́НКЕЛЬ, я, ч. Внутрішня, звернена до коня частина ноги від коліна до щиколотки, якою вершник управляє конем. Турок наче вріс в коня. Стиснув шенкелями (Ю. Янов., IV, 1959, 69).
Дава́ти шенкелі́; Бра́ти (узя́ти) в шенкелі́ — дуже стискати боки коня шенкелями. Веди коня свого згори, Чи в шенкеля [шенкелі] бери — Ще будуть ранки й вечори Щасливої пори (Перв., І, 1958, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 439.