ШЕПОТНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., розм. Однокр. до шепота́ти. Подивилася [Галя] на всіх своїх і округи усюди, вже ледве чутно шепотнула: — Ой, я хочу! — і се в остатній раз (Вовчок, І, 1955, 305); Біля тину. "Добрий вечір" — Грицько; жінка цитьнула на нього, ще й пучкою застерегла. Потім таємниче шепотнула йому і покликала за собою (Головко, І, 1957, 344).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 441.