ШЕПТА́ТИСЯ, шепчу́ся, ше́пчешся, недок. Розмовляти з ким-небудь або між собою тихо, пошепки. Молодиці все шепталися між собою та нетерпеливились, що так довго нема Параскіци (Коцюб., І, 1955, 275); — По обіді на ура Колісника! — шепталися за столом, як він вибіг у другу хату за чимсь (Мирний, III, 1954, 288); — Куди нас ведуть? — шепталися в колоні (Тют., Вир, 1964, 346); // розм. Говорити, повідомляти один одному щось тихо, пошепки. І в стайні, і в майстернях, і в їдальні будуть шептатися, збиратися купками; піде гуляти новина (Сміл., Зустрічі, 1936, 223); // перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін. Шепчуться лози (Граб., І, 1959, 72); В світанковім промінні шептався, Гомонів з колоском колосок (Мас., Степ, 1938, 10); За селом понад рікою Вітер шепчеться з лозою (Стельмах, Живі огні, 1954, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 442.