ШЕПТУ́ХА, и, ж., розм.
1. Жін. до шепту́н 1, 2. Як стане шептуха коло уха, не буде тобі, мамо, довіку кожуха (Номис, 1864, № 8414); Перший клопіт — це здихатися шептух, які сновигали в Саїдовім дворі (Ле, Міжгір’я, 1953, 206).
2. також у сполуч. із сл. баба, бабка, заст. Жін. до шепту́н 3. Прийшла шептуха і наварила якогось зілля, щоб напоїти [Лесю] на ніч (П. Куліш, Вибр., 1969, 95); Цілу ніч на горищі щось гурчить, як ото на прядці пряде або на бубні бубонить. Вона і до знахарів, і до шептух — не допомагає (Тют., Вир, 1964, 85); [2-й чоловік:] Що ж ти думаєш, поки баба-шептуха пришкандибала, він і одходив хлопця, єй-богу, не брешу! (Кроп., І, 1958, 479); Віктор пригадав, як колись сусідський гусак злякав його малого, наздогнавши й зваливши на землю.. А після того мати, щоб і батько не знав, водила його до бабки-шептухи, щоб та вигнала переляк (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 86).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 442.