ШЕ́ПІТНИЙ, а, е.
1. Позбавлений звуку, голосу; сповнений шепоту. Не тьохкали і не рипіли піски. Тільки в шелюгах таїлися якісь шепітні спокої (Ле, Ю. Кудря, 1956, 254).
2. лінгв. Який вимовляється, здійснюється без участі голосових зв’язок (перев. про звуки, вимову). Шепітні голосні.. вимовляються без участі голосу (Сл. лінгв. терм., 1957, 34); Коли беззвучне і шепітне промовляння буде освоєне, промовляйте вголос, стежачи за дзвінкістю голосу (Худ. чит.., 1955, 57).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 440.