ШЕРСТКИ́Й, а́, е́, розм. Те саме, що шорстки́й 1. Її ноги зачіпали кущі шерсткої осоки та водяних півників (Н.-Лев., III, 1956, 127); На зеленій шерсткій траві.. то тут, то там лежали, немов повтикувані для краси, цитриново-червоні яблука та круглі, подібні до картоплин груші (Вільде, Сестри.., 1958, 436); Море било й гризло його [Джузеппе], як прибережну скелю; він став шерсткий, як губка, просолився, наче канат (Коцюб., II, 1955, 417); — А руки-руки! — каже [Мася]. — Шерсткі та чорні! (Свидн., Люборацькі, 1955, 12); Вітер розносив його [о. Артемія] шерсткі, як дріт, довгі коси по плечах (Н.-Лев., IV, 1956, 48).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 444.