ШИБА́ЙГОЛОВА, и, ч. і ж., розм. Смілива, відчайдушна людина, яка нічого не боїться й ні перед чим не зупиняється; зірвиголова, бешкетник. Ушикувавшись на греблі, наготувавши стрільбу й взявши кинджали у зуби, наші запеклі шибайголови наближалися потай до гарматні [гармати] (Стар., Облога.., 1961, 53); Незручно Саві Йосиповичу, коли кабанці кувікатимуть на шкільному подвір’ї, де він живе. До того ж такі шибайголови, як Віктор, Гриць, Санько, чого доброго, ще голками нагодують підсвинків (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 13); Це було кляте сусідське шахтарча, шибайголова в спідничині (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 67); [Леонід Максимович:]Я приглядаюся до цього хлопчика. Щось не скидається він на шибайголову. По всьому видно — розумний, допитливий, витриманий хлопчик (Збан., Курил. о-ви, 1963, 161).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 449.