ШКИЛЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, недок., перех., кого, з кого, діал. Дражнити кого-небудь, насміхатися з когось. Замфір шкилював примаря, називаючи його хабарником за те, що пустив у село комісію (Коцюб., І, 1955, 202); В очах сина, як завше.., смішинки.— Шкилюєш із батька? — насупився старий (Літ. Укр., 4.Х 1962, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 474.