ШКУРАТЯ́НИЙ, а, е, розм. Прикм. до шкура́т. Два здоровенних чорних пацюки (а по-галицькому — щури) вскочили вночі до кабінету, почувши, що пахне чимсь шкуратяним (Сам., II, 1958, 292); Великого сміху наробила його довжелезна, завдовжки з аршин шапка, вся із шкуратяних шматків різної масті: білої, сивої, чорної, рудої, червоної… (Минуле укр. театру, 1953, 22); // Вигот. з шкури (у 2 знач.). Книжки були.. в шкуратяній оправі (Н.-Лев., V, 1966, 381); Шкуратяний фартух, що ковалі На ноги напинають проти іскор, Каве узяв та й почепив на спис, І зараз бучу збив по всім базарі (Крим., Вибр., 1965, 173); В дверях стояла низенька особа, вся зіщулена, її нахиляла додолу пузата шкуратяна потерта тека (Досв., Вибр., 1959, 252).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 485.