ШКУРИ́НКА, и, ж.
1. Те саме, що скори́на 1. Начко, обгризши всю верхню шкуринку з свого хліба, сидів у кутку та плакав (Фр., VI, 1951, 169); О, то були не-перевершені хвилини щастя: відчувати на зубах тверду хлібну шкуринку, смакувати кислуватим духом справжнього хліба (Збан., Сеспель, 1961, 266).
2. Те саме, що шкі́рка 2. Весняним подихом тягнеться тепло від грубки, пахне приємно пригорілою картопляною шкуринкою (Збан., Єдина, 1959, 29); Щоранку курям слід давати вітамінний підкорм з кришеної моркви, буряків, шкуринок кавунів тощо (Шкідн. і хвор.. рослин, 1956, 27).
3. Те саме, що кі́рка 1. Вночі був невеличкий мороз. Стужавіла земля, калюжі покрились тоненькою льодовою шкуринкою (Збан., Таємниця.., 1931, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 486.