ШЛЕЙФ, а, ч.
1. Довгий задній край жіночого плаття, який волочиться по землі. Важкий шлейф чорної сукні не трусивсь і волочився за нею, як хвіст у гордого павича (Н.-Лев., II 1956, 77); Жіночі капелюшки нагадували нам лелечі гнізда, а довжелезні шлейфи спідниць, які піднімали за панями сіру хмарку куряви, павині хвости (Д. Бедзик. Украдені гори, 1969, 56); *Образно. Вербу не впізнати. Білі шлейфи святкові висять на ній, кожна галузка прибрана в іній, і діамантовий пил іскриться, грає (Ю. Янов., І, 1954, 91); // чого, перен. Слід, смуга (перев. на воді, в повітрі) від руху чого-небудь. Хлопець з-під долоні придивлявся до довгих шлейфів диму, ніби побачив у них щось цікаве (Мушк., Чорний хліб, 1960, 15); Грузовик летів, лишаючи за собою довгий шлейф густої оксамитової куряви (Кучер, Трудна любов, 1960, 209).
2. Сільськогосподарське знаряддя для вирівнювання та легкого поверхневого розпушування грунту. Закриття вологи провадять у два сліди шлейфами та боронами (Зерн. боб. культ., 1956, 28); Дощаний шлейф або коток повинен стати обов’язковим знаряддям передпосівного обробітку грунту у кожному льоносіючому колгоспі (Техн. культ., 1956, 54).
3. геол. Смуга відкладів, що облямовує підніжжя якого-небудь підвищення. Вододіли правих приток Дністра становлять наче видовжені шлейфи Карпат у Передкарпатті (Геол. Укр., 1959, 664); В степу зустрічаються [солонці] в долинах рік.., на схилах до них — шлейфах, а також на вододільних просторах (Наука.., 11, 1956, 24).
4. ел. Провідник у вигляді петлі, що використовується в магнітоелектричних осцилографах та гальванометрах для визначення місця пошкодження лінії зв’язку і т. ін. Між полюсами сильного постійного магніту осцилографа з допомогою пружини натягнута тонка металева стрічка ч вигляді петлі, яка називається шлейфом (Курс фізики, III, 1956, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 489.