ШМАГА́ТИ, аю, аєш, недок., перех. і неперех.
1. Завдавати ударів, бити чимсь гнучким. Ярош бив коня без жалю шворнем, а Лукаш та Патрокл шмагали своїх нагаями (Гр., II, 1963, 295); Він безупинно шмагав коня, а той гнав з усієї сили, не розбираючи дороги (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 222); На паперті хлопчаки шмагали один одного вербовими хворостинами (Донч., III, 1956, 96); // Караючи кого-небудь за щось, бити різками, батогом, паском і т. ін. Разів із шість Рябка водою одливали І стільки ж раз його, одливши, знов шмагали (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54); Схопили мене, беркиць так, як жабу, на ряденце і розплатали… Я кричу "хто в бога вірує, рятуйте!" — а вони з обох боків шмагають. Вже я й просився й молився, так тільки й чуєш: "перемініть деркачі" та "дужче бийте!" (Стор., І, 1957, 113); На майдані шмагали селянську голоту за "аграрні безпорядки" в 1905 році (Ю. Янов., II, 1954, 180); Дерев’яна кобилиця на панському подвір’ї стояла вся кров’ю заюшена — на тій кобилиці людей шмагали (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 193); Прохорові здалось, що зараз батько візьме в руки ремінь і, як колись, почне шмагати (Шиян, Баланда, 1957, 162); *У порівн. Буран бив у лице, наче шмагав колючим дротом (Дмит., Обпалені.., 1962, 52); // Бити раз у раз себе чи когось віником, миючись у лазні. В парній на верхній полиці Толя Вершок вимахував пахучим дубовим віником — безжально шмагав Гопченка (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 179); // Ударяти, хльоскати того, хто рухається крізь зарості (про гілки, стебла і т. ін.). Віти мокрої смеречі [мокрих смерек] її шмагають по лиці (Павл., Бистрина, 1959, 115); // Бити, ударяти чим-небудь по чомусь, об щось. Бачура шмагав по воді, відчуваючи, що в цьому великому озері, можливо, і є риба, та вона не дуже голодна, бо не було навіть натяку на кльов [клювання] (Чаб., Тече вода.., 1961, 46); *Образно. Блискавиці вже випередили човна і тепер золотими вужами шмагали по самій воді (Панч, На калин. мості, 1965, 204); // перен. Різко критикувати, лаяти кого-небудь, дорікати комусь. Вона хоче щось сказати, але Терентій, шаленіючи, іще шмагає її.. словами: — Геть, суко! І сором увесь загубила (Стельмах, І, 1962, 599).
2. З силою бити, сікти (про вітер, дощ, сніг і т. ін.). Криги здорові пливуть звідусюди, А вітер із снігом в очі шмагає… (Коцюб., І, 1955, 430); Дощ полив рясно. Шмагав, ніби линвами, землю (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 470); Нападами дощ Шмагав штахетник і стару каплицю (Мисик, Біля криниці, 1967, 196); // З особливою силою діяти на чиїсь органи чуття; дошкуляти. Шмагав нас мороз (особливо уранці) (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 155).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 497.