ШМАГНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., перех. і неперех. Однокр. до шмага́ти. Григор шмагнув пужалном гнідого (Гуц., Скупана.., 1965, 19); [Свирид:] Вітер із снігом так і шмагне в очі… (Коцюб., І, 1955, 142); В обличчя ударив вітер, жбурнув жменю гострих сніжинок і різко шмагнув по колінах (Рибак, Що сталося.., 1947, 123); *Образно. Дівчина зблідла, шмагнула Дмитра лютим поглядом і одвернулась (Жур., Звич. турботи, 1960, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 498.