ШМАРУВА́ТИ, —у́ю, у́єш, недок.
1. Змащувати що-небудь (поверхні тертя механізмів і деталей машин, взуття і т. ін.) мазутом чи дьогтем. Мати на часинку позичила в сусідів чоботи і, шмаруючи їх березовим дьогтем, заходилася повчати (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 14); // Взагалі змащувати щось чим-небудь. Та й підлогу послати не завадило б, не вік же кізяком долівку шмарувати… (Рудь, Гомін.., 1959, 31).
2. розм. Шарувати, видаляючи щось, очищаючи (перев. від бруду). Гнат, як звичайно, був у своєму машинному відділі і паклею шмарував чорне черево парового казана (Чорн., Визвол. земля, 1950, 46).
3. перен., фам. Проходжуватися, гуляючи. —Оце вже й натягла [чоботи]! Оце вже і шмарувати почнеш у них? Годі лишень; скинь та положи… (Мирний, III, 1954, 29).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 498.