ШПА́РИ, шпар і шпа́рів, мн., розм. Те саме, що за́шпори. Мовчки, незграбними пальцями, що ниють від шпарів, розстебую свого кожушка, розв’язую і ніяк не можу розв’язати шворки біля вух шапки (Збан., Єдина, 1959, 12).
Шпа́ри зайшли́ (позахо́дили) — те саме, що За́шпори зайшли́ (позахо́дили) (див. за́шпори). Аж шпари зайшли — такий мороз (Номис, 1864, № 635); Спіткнулась [Маріка], голими рученятами в сніг, а він — кусать, а він — колоть. Насилу втекла. А в хаті довго і гірко плакала, дуючи на червоні пучки, що туди позаходили шпари (Вас., II, 1959, 211).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 515.