ШПАРИ́НКА, и, ж. Зменш. до шпари́на. Під повіткою батько хутко розсідлував коня, а в шпаринку виглядав на вулицю той самий бородатий вершник, що під’їздив на вигоні до пастушків (Панч, II, 1956, 138); Сонце через кожну шпаринку вдирається до намету і золотить все, до чого доторкнеться (Хор., Ковила, 1960, 67); Широке, майже кругле обличчя, вузенькі шпаринки очей, вольова риска рота — так, так, його він бачив на портретах, бачив у фронтовій газеті… (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 44); В останні роки Бову кілька разів звільняли з цирку, але він знаходив різні шпаринки, щоб знову повернутися на арену (Ткач, Арена, 1960, 133); *Образно. Селен.. влізе в кожну шпаринку, в кожну дрібницю, а таки зрозуміє, чому в цеху так багато браку (Собко, Біле полум’я, 1952, 45); Що й говорити, відповідь Лободи мимоволі, мов той розсіл, полилася в шпаринки ран людських душ (Ле, Наливайко, 1957, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 516.