ШПАЦИРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм. Те саме, що прогу́люватися. Вибрались ми, з нею на третю палубу (на першій та другій тим, що їхали в трюмі, не вільно було шпацирувати) (Мур., Бук. повість, 1959, 50); Озирнувшись, помітив [Лужинський] ще одного гуляючого, який шпацирував за ним по тому ж приморському бульвару (Ле, Клен. лист, 1960, 183); // Крокувати, марширувати. [Стась:] Що б сказав пан, коли б побачив двір пана Яницького. Отам правдива фортеція.. Не тільки по ночах — удень шпацирують караули безперестанку (Вас., III, 1960, 198).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 518.