ШПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., діал.
1. перех. Штрикати (у 1 знач.).
2. неперех., перем. Стежити за кимсь, чимсь; нишпорити.— Якби я знав, що ти за дівчатами шпираєш, що вони тобі у голові, то я сказав би тобі, що найжвавіша із них, весела Маріцена, нанесла своєму татові й мамі гризоту у хату (Коб., II, 1956,47); *Образно. Довго не висидить [вітер]. Знов звіється, знов зів’ється. Шукає. Нишпорить, шпирає (Хотк., II, 1966, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 522.