ШПИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те саме, що спи́ця. Котилися вози з гори, поламали шпиці (Коломийки, 1969, 84); Маховик, ніби спросоння, здригнувся, блимнув шпицями під самим носом комісії і, сердито сопучи, завертівся в обіймах широкого паса (Панч, II, 1956, 67).
∆ Не оста́ння (ви́дна і т. ін.) шпи́ця в ко́лесі хто — те саме, що Не оста́ння спи́ця в ко́лесі (див. оста́нній). — Моя бригада теж чогось варта, і я не остання шпиця в колесі, Ганю (Зар., На ..світі, 1967, 364); Піп сапогівський був дуже цікава людина. Казали про нього, ніби він був досить видною шпицею у колесі ієрархічнім (Хотк., Довбуш, 1965, 16).
2. діал. Шпиль (у 1, 2 знач.). Орел здіймався з кам’яних шпиць, благословляючи їх широким розмахом крил (Коцюб., II, 1955, 318); Далека Говерла півприкрилася прозрочистим [прозорчастим] серпанком і задумалася. Шпиці пописалися Ребрами, яскраво відсвічуючи на сонці (Хотк., II, 1966, 145).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 523.