ШПО́РТАТИ, аю, аєш, недок., розм.
1. перех., у чому, рідко по чому і без додатка. Розкопувати що-небудь, роблячи в чому-небудь заглибини; копирсати. Він своїм закованим костуром почав шпортати землю, відважив одну дернину, другу, вишпортав трохи глини (Фр., І, 1955, 267); За п’ять хвилин сапери й стрільці почали шпортати своїми лопатками (Трубл., І, 1955, 67); Вона опустила погляд і, стиснувши вуста, шпортала, змішана, зонтиком у траві (Коб., III, 1956, 250); // Перебирати, перекладати що-небудь, шукаючи щось. Лиш часом, як тих грошей по кишенях було замало.., то панотець довго шпортав по.. штанах (Март., Тв., 1954, 265); Поліз і Прутик під стіл, шпортає щось руками коло писаря, а люди, слухаючи, як Ван бідкається, сміються по кутках, боки зривають (Ков., Світ.., 1960, 83).
2. неперех., перен. Робити що-небудь повільно, довго, орудуючи голкою, спицями і т. ін. (перев. шити, в’язати). [Степанида:] Покинь вже шпортати, годі, не годиться!.. Гріх! Сонечко давно вже на полудень звернуло, ось-ось незабаром і до вечірні задзвонють [задзвонять]. [Оксана:] Поки паламар збереться ударити в дзвін, то я й полика дошию (Крон., І, 1958, 123); Вона шпортала голкою, а з очей сльози самі: кап, кап… 1 не бачила, куди встромляти голку (Чорн., Потік.., 1956, 230); Ватага зупинилась біля старого, бідно одягнутого козака, що сидів під вербою, шпортаючи шилом донікуди стоптаного чобота (Добр., Очак. розмир, 1965, 63); Дівча довго вовтузилося біля заіржавілого замка, шпортаючи в нім ключем (Досв., Гюлле, 1961,36).
3. перех., кого, що. З силою ударяти, колоти чим-не-будь гострим; штрикати. Він.. несподівано вступає в бійку. Його шпортають ножем під ребра, він потрапляє в лікарню (Тют., Вир, 1964, 417).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 526.