ШПОРТОНУ́ТИ, ну́, не́ш, док., однокр., перех., кого, що, розм. Підсил. до шпортну́ти. В останню мить зненацька стрибнув [тур] убік, вихнув якось смішно головою І, видно, й сам не відаючи, що чинить, шпортонув Бутеня рогом в заднє ліве стегно (Загреб., Диво, 1968, 63); Тепер йому хотілося швидше вийти на світло. Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Ткач, Арена, 1960, 162); *У порівн. Аврум раптово підскочив із місця, ніби його хтось люто шпортонув голкою (Вас., II, 1959, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 526.