ШПУРЛЯ́ТИСЯ, яюся, яєшся, недок., розм. Кидати чимсь куди-небудь або на кого-небудь. — Прибери к бісу своє манаття! — крикнула Варка, шпурляючи ногою Гащин платок.— Не шпурляйся! — обізвалася Гашка, обережно вгортаючи платок (Л. Янов., І, 1959, 248); Правда, ніколи не робила вона дуже щиро, як попоробить, то стає дуже лиха: все лається і всім шпурляється, і дверима гримає, й дітей лупцює (Григ., Вибр., 1959, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 528.