ШТАНЕНЯ́ТА, я́т, мн. Зменш.-пестл. до штани́; дитячі штани. На йому сорочка чорна, чорна, полотна не знать, та ще й подрана; штаненята — саме гноття висить на очкурі — позасукувані аж за коліна (Мирний, II, 1949, 149); Хлопець чує, що мати не жартівливо, а навсправжки сердиться; а тому миттю підтягає свої штаненята й біжить надвір (Л. Янов., І, 1959, 36); // Уживається як зневажлива назва штанів. В кінці всього увійшли несміливо якісь два столяри, старі німці в заялозених сюртуках і в таких старомодних узеньких штаненятах, що їх сухі тонкі ноги були схожі на цапині (Н.-Лев., III, 1956, 245); Від групи будівельників.. відокремився високий вродливий юнак у вузеньких штаненятах (Загреб., День.., 1964, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 534.