ШТАНИ́НА, и, ж., розм. Частина штанів, яка надягається па одну ногу; холоша. Завивав пронизливий вітер, лягав на посинілі стегна, влітав і вилітав у дірки Василевої штанини (Епік, Тв., 1958, 363); От він злазити почав. Сповз на стовбурину… Враз собака загарчав І вхопив штанину (Бойко, Билиці.., 1958, 5); Гурт молоді з відрами й ганчірками в руках мив, вишкрібував підлогу. Хлопці були схожі на цибатих чорногузів — високо закачані штанини, голі ноги в калошах (Ю. Бедзик Альма матер, 1964, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 534.