ШТУРМУ́ЮЧИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. теп. ч. до штурмува́ти.
2. у знач. ім. штурму́ючий, чого, ч. Той, хто штурмує що-небудь. Черниш переносив вогонь через голови штурмуючих усе вглиб і вглиб, немов старанно вимощував, бракував своїм вогнем дорогу батальйонові вперед (Гончар, III, 1959, 242).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 551.