ШУМКИ́Й, а́, е́. Те саме, що шумли́вий1. Пішов [Іван] геть просто на крутий обрив і щез у морі шумкої, неспокійної зелені (Кол., Терен.., 1959, 297); Благословенна дніпрова долина — Шумкі хліба і гомінкі гаї (Вирган, В розп. літа, 1959, 22); Шумкі дерева вихльоскували голим віттям над головою в майора Монтегю (Загреб., Європа 45, 1959, 167); В далекому морі, в шумкім океані Радянські пливуть кораблі (Бичко, Простота, 1963, 72); Вирвавшись часом з шумкого й гарячого міста.., я завжди поспішав у ліс (Вас., II, 1959, 331).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 563.