ШУ́ТЕР, тру, ч., діал. Щебінь. Де стави, де грунти мокрі, то ще сяк-так зародило. Але там далі, де починаються шутри та піски, то там нещастя (Фр., IV, 1950, 268); От стала рівна.. стіна на дорозі, і потічок, що біг досі вузенькою гадючкою, розливається тепер в широке плесо, з небом у воді блакитним, зі спокійними площами, з дрібоцьким [дрібненьким] шутром на дні (Хотк., II, 1966, 49); Дощ перестав падати, з-поза хмар показався місяць, і з-поміж дерев заясніли дрібним білим шутром висипані стежки старого, гарно удержаного саду (Коб., III, 1956, 226).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 568.