ЩАСТИ́ТИСЯ, тb́ться, недок., безос., кому, розм. Те саме, що щасти́ти 1. — Воля! — покрикне він,— воля!.. На волі я гори потоплю! А кріпаку хоч як щаститься, усе добро на лихо стане (Вовчок, І, 1955, 137); Нині, очевидно, щастилося йому, бо з кількох ям подоходили до нього вісті, що показалися надзвичайно багаті джерела нафти (Фр., VIII, 1952, 402).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 573.