ЩЕБЕТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. щебета́ти і звуки, утворювані цією дією. Сонце викотилось і освітило садок. Тодозя почала примічати яблуні, квітки, почула пташине щебетання (Н.-Лев., VII, 1966, 113); Крізь арку сонце червоніє, Каміння сіре золотить, І з ледве чутним щебетанням Низенько ластівка летить (Рильський, І, 1960, 164); Щебетання солов’їне та тихе кумкання жаб долітає в розчинене вікно (Головко, Літа.., 1956, 34); Поступово вгамовувалося жайвороння, і тепер тільки зрідка можна було почути над степом заливчасте щебетання, яке не вгавало весною (Цюпа, Краяни, 1971, 316); Одарка сиділа на лаві й любувалася синовою забавкою, щебетанням дочки… (Мирний, III, 1954, 107); Дитяче радісне щебетання, шум стиглої пшениці, дзвін кіс і серпів — яка то чудесна музика, як вона до душі людям! (Чаб., Балкан. весна, 1960, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 576.