ЩЕБІ́НЬ, беню, ч.
1. Подрібнене каміння, цегла і т. ін., що використовується для дорожніх та будівельних робіт. Для бетонних робіт можна братb щебінь, який не містить домішок глини, мулу тощо, (Колг. енц., І, 1956, 111); Велика бомба розірвалась неподалік. Посипалося скло від дужого вибуху, штукатурка, щебінь (Довж., І, 1958, 291); — Ранком я починаю баржею перевозити щебінь з Гулакової греблі на мою (Голов., Марія, 1936, 17).
2. геол. Розсипчасті нагромадження невеликих гострокутних уламків гірської породи.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 577.