ЩЕДРО́ТА, и, ж. Те саме, що ще́дрість. Щедрота — бідарів це споконвічна риса, І в цьому винятку не становив Денис (Рильський, II, 1946, 171); — Ми перемагаємо наймогутнішу темну силу — фашизм. Ввесь світ з подивом дивиться на нас. Хто ми? Де воно в нас, оте найголовніше, нездоланне? Чим перемогли? Хоробрістю? Щедротою? Генієм? Трудом? (Довж., І, 1958, 335); Земля купалася в щедроті воложистих туманів. Міріадами зелених язичків озимини пила земля цілющий дар неба, набиралася родючості й снаги (Цюпа, Краяни, 1971 49); // мн. щедро́ти, о́т. Багатства, достатки; дари. Хто не любить осінь з її щедротами! (Нар. тв. та етн., 1, 1967, 107); Землі великої щедроти В садах наливано цвітуть (Мал., Звенигора, 1959, 94); Ще лише початок квітня, а природа вже мовби поспішає розкритися людям своїми щедротами (Гончар, Зустрічі.., 1950, 42).
◊ Від щедро́т свої-х [дава́ти, дарува́ти і т. ін.] — за власним бажанням і можливостями (давати, дарувати і т. ін.). — Кожен дає од щедрот своїх — хто мідяка, хто срібняка,— відказав потерпаючи Вересай (Бурл., О. Вересай, 1959, 185).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 579.