ЩИ́РИЙ, а, е.
1. Який прямо, безкорисливо, чистосердечно виражає свої почуття, думки; відвертий, правдивий. Чоловік був дуже добрий, до своїх щирий, зроду-віку нікого не скривдив (Вовчок, І, 1955, 85); Людина щира й пряма, Матєєв ненавидів безпідставні обіцянки й удавані розради (Тулуб, В степу.., 1964, 36); Батько Люсі, усміхаючись, розгладжує чорні козацькі вуса. Його знає все село як доброго хлібороба, чулу й щиру людину (Цюпа, Добротворець, 1971, 119); // Який охоче приймає кого-небудь, наділяє чимсь від душі: приязний, гостинний. Усе йому здавалося таким добрим, смачним; самі хазяїни — такими щирими, привітними людьми, що він аж повеселішав трохи… (Мирний, І, 1949, 274); Артем розповів Христі, що це за родичі, що за люди: щирі, привітні. З дорогою душею приймуть її (Головко, А. Гармаш, 1971, 547); // Уживається у підписах для вираження сердечної прихильності до кого-небудь. Разом з жінкою засилаємо Вам та цілій родині Вашій найсердечніші привітання. Ваш щирий Михайло Коцюбинський (Коцюб., III, 1956, 159); // Який є виявом доброго, сердечного ставлення (про вітання, подяку і т. ін.). Передайте моє щире вітання Вашій дружині (Мирний, V, 1955, 414); Арміє наша, народу дитино,— Щире народне спасибі тобі! (Рильський, І, 1956, 354); Почуття щирої подяки до дивного колгоспника заворушилося в грудях лейтенанта (Пан, Іду, 1946, 35); Рота зустріла його щирими поздоровленнями: доки Черниш лікувався, в полк, йому прийшло звання лейтенанта і орден Червоного Прапора (Гончар, III, 1959, 213); // Пройнятий сердечною теплотою, відвертістю. Серце стрепенулось, Змучене до краю; Знов зрина жадання Тихої розмови, Щирого братання, Вірної любові! (Стар., Поет. тв., 1958, 33); З газдинею зав’язалися у Марусі щирі, приятельські відносини (Хотк., II, 1966, 170); // Який виражає справжні, непідробні почуття, думки. Моя байка, добрі люди, У пригоді, може, буде; Я додам вам раду щиру: І при щасті знайте міру (Гл., Вибр., 1951, 120); Настя подивилась на нього, його очі були такі щирі, немов дивились їй у душу (Л. Укр., III, 1952, 589); Чи винен я, що в серці квітнуть твоя хода і голос твій? І що про тебе пісня щира і синню й золотом сія (Сос., II, 1958, 117); // Сповнений ласки, доброти, душевності; привітний. Такою тихою мовою та розумною радою Чіпка був як сповивачем сповитий. Од щирих слів любої жінки серце його впокоювалось (Мирний, І, 1949, 363); — Княгине моя, золото моє! — каже їй Гвинтовка.— Привітай же моїх гостей щирим словом і ласкою (П. Куліш, Вибр., 1969, 122); // Сповнений життєвої правди; правдивий. Чом я не маю огнистого слова, Палкого, чому? Може б та щира, гарячая мова Зломила зиму! (Л. Укр., I, 1951, 28); Своїм щирим, схвильованим словом Марко пройняв усіх (Коп., Десятикласники, 1938, 400).
◊ Від (од) щи́рого се́рця: а) (у сполуч. з дієсл., що виражають побажання, вітання) палко, від усієї душі. Павло обняв і поцілував її від щирого серця (П. Куліш, Вибр., 1969, 285); — Голубчику, Харитоне! Поздоровляю вас од щирого серця! — крикнув Прокопович і кинувся обнімати й цілувати Моссаковського(Н.-Лев., III, 1956, 69); Від щирого серця тисли [бійці] руки любимому командиру, поздоровляли з високою нагородою (Шер., В партиз. загонах, 1947, 77); б) (у сполуч. з дієсл. розказувати, розповідати і т. ін.) відверто, чистосердечно, не приховуючи нічого; чесно. Якби мати тогді до неї пристала, вона б усю правду, від щирого серця, усе б їй розказала (Кв.-Осн., II, 1956, 439); З (із) щи́рим се́рцем — з добрими намірами; довірливо. Не по правді ви із своєю Лесею робите. Я до вас із щирим серцем, а ви до мене з хитрощами (П. Куліш, Вибр., 1969, 67); [Терлецький:] Отут і поговоримо. Сідайте. [Чорноліс:] Яка розмова?.. Адже завжди так: Коли ти з щирим серцем, то тобі У вічі плюнуть. Це вже неодмінно (Дмит., Драм. тв., 1958, 384); Щи́ра дру́жба (прихи́льність і т. ін.) — сердечна, чиста, правдива дружба, прихильність і т. ін. Геть напади розбійницькі! За мир! За мир! За дружбу всіх народів щиру! (Рильський, III, 1961, 72); Щи́ра душа́; Щи́ре се́рце: а) уживається для підкреслення таких якостей характеру людини, як правдивість, відвертість, сердечність, душевність. Подруги в Уляні душі не чули.. Любили в Уляні щиру душу (Мирний, II, 1954, 102); [Вася:] Що тобі відомо? Мені відомо тільки, що в нього широка і щира душа, що він людина політичних принципів (Мик., І, 1957, 349); б) уживається на позначення людини, яка є носієм цих якостей. Вони навіть, бідні, ніколи не взнають Про вас, щирі душі, що стелите путь Новим поколінням (Фр., XIII, 1954, 28); — Чом же ви не оженились? Не знайшли щирого серця? гарячої душі? (Н.-Лев., VI, 1966, 39); Щи́ра моли́тва — палка молитва. Вона впаде навколішки, приникне головою до помосту,— шепче молитву щиру, просить у бога ласки (Мирний, I, 1949, 137); Щи́ре проха́ння — ласкава просьба. Певні, що Ви, завжди одкликаючись щиро на громадські справи, прихилите ухо своє.. і до нашого щирого прохання (Мирний, V, 1955, 398); Щи́рий друг (това́риш, при́ятель) — справжній, вірний друг, товариш, приятель. Мені ж, о господи, подай Любити правду на землі І друга щирого пошли! (Шевч., II, 1953, 333); Спасибі тобі, мій рідний брате, щирий товаришу, за твою ласку і добре діло! (Мирний, V, 1955, 346); Він не мав у місті ніякого щирого приятеля (Фр., VII, 1951, 256); Щи́рим се́рцем; Щи́рою душе́ю — віддаючи всі сили; самовіддано. Робить [Андрійко:] і діло, щирим серцем робить, а годинку урве собі на гуляння парубоцьке (Вовчок, І, 1955, 275); — Послужив я козацтву щирою душею, а як-то мені козацтво послужить! (П. Куліш, Вибр., 1969, 183).
2. Справжній, дійсний. Куди не піткнешся — панують кайдани; То де вже спокою нам ждать? Як щирі народу свого громадяни, За край ми повинні гадать! (Граб., І, 1959, 83); Епічні давні герої плакали, не соромлячись, і проте були справжніми, щирими героями, а ми? (Л. Укр., III, 1952, 681); З афектованим рухом щирого сіцілійця він підняв руку й потряс цибулею так, що гичка її перетяла сірі руїни й зазеленіла на блакитному небі (Коцюб., II, 1955, 403); Сахно заздро поглянула на дідугана і, хоч була й сама щира спортсменка.., на кулаки вона з ним не визвалася б (Смолич, I, 1958, 46); // Який по-справжньому вірить, дотримується чого-небудь. Щира мусульманка, яка знала страх божий, вихована у давніх звичаях та забобонах, вона не могла вибачить чоловікові гяурських примхів, вважала його мало не зрадником (Коцюб., II, 1955, 135); // Безпосередній і глибокий (перев. про почуття). — Щирому коханню і бог не противник, як кажуть люди,— перепинила Мотря (Коцюб., I, 1955, 51); За ласку діти відплачують щирою любов’ю (Панч, В дорозі, 1959, 275); Щирий подив метнувсь і застиг на Галагановім обличчі (Головко, II, 1957, 483); // Значний за ступенем вияву; щедрий. — За мої щирі послуги сама цариця пожаловала [пожалувала] мені Піски… (Мирний, І, 1949, 187); Багато фарб розкидано по степу, щедрих, щирих фарб збудженої землі (Ю. Яцов., II, 1958, 51); Можна було сісти на молодій, ще не запиленій пилюкою траві, рясно покрапаній наївними жовтенькими квітами, настояними на щирому сонці (Гончар, Земля… 1947, 4); // Без домішок, непідробний, чистий. Ой ти, річко бистрая, Ой ти, водо луговая, Чи не тяженько тобі, ..Круті бережки рівняючи, Щирі піски риючи? (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 278); Якби я всіми барвами владала, то я б на барву барву накладала, і малювала б щирим самоцвітом (Л. Укр., І, 1951, 258); Копи ніби зачаровані з музики степової,— то хмарніють, то міняться на сонці щирим золотом (Кос., Новели, 1962, 120); Співала ж дзвінко, дужо, незрівнянно! А голос був — із щирого срібла! Ой рано, рано, дуже рано, Оксано, ти від нас пішла… (Тич., II, 1957, 42).
◊ Сказа́ти щи́ру пра́вду; Сказа́ти по щи́рій пра́вді див. сказа́ти; Щи́ра пра́вда див. пра́вда.
3. на що, до чого і без додатка. Самовідданий, старанний, завзятий. [Пріська:] Ох… (Дивиться, як горить робота в Марти). Я змолоду була щира на роботу (Вас., III, 1960, 77); Взяв Антін собі дружину маленьку, слабу жінку, але щиру до роботи (Чорн., Визвол. земля, 1950, 40); Мою появу на фабриці мало хто помітив. Хіба що щирі читачі директорських наказів прочитали… що «такого-то зараховується на посаду художнього редактора фабрики» (Ю. Янов., II, 1958, 18); // Сповнений самовідданості, старання, завзяття. Хазяїн зглянувся на його щиру працю, похвалив його й набавив трохи плату (Мирний, II, 1954, 77); — Випросила дівчина Мар’яна, за щиру свою роботу влітку, випросила щонайменшу квітку (Л. Укр., III, 1952, 490).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 585.