ЩУ́ПИК, а, ч.
1. Зменш, до щуп. Прилад і набір щупиків, який застосовують при ультразвуковій дефектоскопії, сконструйовано радянськими інженерами (Наука.., 9, 1959, 23).
2. Членистий придаток біля ротової порожнини в комах, ракоподібних, багатоніжок, на якому містяться органи чуттів. Ротові органи жука мають членисті придатки — щупики, якими тварина обмацує їжу (Зоол., 1957, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 610.