ЩУПЛЕ́НЬКИЙ, а, е. Пестл. до щу́плий. Хазяйка Юлія Кирилівна сиділа за здоровецьким самоваром, неначе за твердинею, й виглядала звідтіля. Щупленька, невеличка на зріст та утла, з ясними очками, вона була в ясному легенькому убранні (Н.-Лев., І, 1956, 619); З дзеркала дивиться на неї таке собі непримітне, кирпате, щупленьке дівчисько (Хижняк, Тамара, 1959, 9).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 610.