ЮГНУ́ТИ, ну́, неш, док., розм. Швидко піти, побігти куди-небудь, зникнути десь. Андрійко йому своє: — І так сидіть нудно! — Та знов югне з хати — і слід загув!.. (Вовчок, I,1955, 275); Враз на хуторі затріщали постріли, кулі засвистіли довкола вітряка, і селянин, кинувши воза, югнув під вітряк (Панч, І, 1956, 569).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 612.