ЮНА́К, а́, ч. Чоловік, який ще не досяг зрілості; молодий чоловік. Ледве-ледве пізнає Хо в ньому того юнака, з повним рум’яним обличчям, що рвався до слова пам’ятного вечора (Коцюб., І, 1955, 175); Вже під селом, там, де кінчався лан кукурудзи, наздогнав мене юнак років біля двадцяти, привітався зі мною (Томч., Готель.., 1960, 45); // Про дорослого або літнього чоловіка, сповненого життєвих сил, молодого завзяття. Раду радили чубаті З неущербними шаблями, Вкриті палом перемоги, Сивоусі юнаки (Рильський, II, 1960, 241).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 613.