ЮНА́ЦЬКИЙ, а, е. Прикм. до юна́к і юна́цтво. Розгорілась кров юнацька (Фр., XIII, 1954, 370); Хай же моя благословить подяка Гюго, Золя, Флобера та Баль-зака: Вони відкрили ще в юнацькі дні Обличчя міста древнього мені (Рильський, III, 1961, 252); У Брянського юнацьке вродливе обличчя з тонкими рисами, безкровне, але не худе (Гончар, III, 1959, 24); // Власт. юнакові, юнацтву (у 2 знач.). Жваво, з юнацькою енергією заходився Семен ставити хату (Коцюб., І, 1955, 125); Час од часу він [батько] вкривав то одного, то другого свого нащадка, що, притулившись один до одного, завмерли в солодких обіймах юнацького сну (Досв., Вибр., 1959, 92); Він був мало не старший за всіх, але очі молоді, рухи юнацькі і посмішка розважлива… (Коп., Лейтенанти, 1947, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 613.