Ю́НКЕР, а, ч.
1. У буржуазно-феодальній Пруссії — великий землевласник-дворянин; взагалі великий німецький поміщик. Померанія, Мекленбург і Бранденбург були в Німеччині минулого цитаделлю східноельбських юнкерів (Наука.., 10, 1959, 55).
2. У російській армії і флоті до середини 60-х років XIX ст. — доброволець (рядовий або унтер-офіцер) з дворян, який, прослуживши певний термін (і звичайно витримавши іспит), міг стати офіцером. За обідом Аракчеєв розпитував юнкера про петербурзькі новини, про його батьків (Кочура, Зол. грамота, 1960, 201).
3. У дореволюційній Росії — вихованець військового училища, що готувало офіцерів. Робітники «Арсеналу», відбивши дві атаки, перейшли [30 жовтня 1917 р.] в наступ. Після сильного обстрілу арсенальці атакували будинок Бутишовської школи прапорщиків, зломили опір юнкерів і захопили його (Іст. УРСР, II, 1957, 64); — Тату, а хто це такі юнкери?-спитала Таня. — А ти хіба не знаєш? — відповів їй швидко Микита. — Панські синки. На офіцерів учаться (Коп., Сон. ранок, 1951, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 614.