ЮНЬ, ю́ні, ж., поет. Те саме, що ю́ність 1, 3. Шумів в росі вечірній сад моєї зоряної юні… (Сос., І, 1957, 434); Свято розгорталося за старовинним, віками встановленим звичаєм. Танцювала і веселилася безтурботна юнь (Тулуб, В степу.., 1964, 358); О краснодонська юнь! Тебе в душі нестиму, Як совість людства, як вогонь борні (Забашта, Вибр., 1958, 133); *У порівн. За тракторами сизий дим Понад ріллею горнеться. Мов юнь моя, крилом крутим Махнула птиця горлиця (Воронько, Тепло.., 1959, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 614.