Слово "ярий" - пояснення

Словник: Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.

Слова і словополучення з словника - Словник української мови в 11 томах (СУМ-11)


Я́РИЙ1, а, е.

1. Який дає урожай в рік посіву, однорічний (про сільськогосподарські культури). Забув Федір, що.. на полі яра пшениця його корявих рук дожидає (Мирний, IV, 1955, 225); Горох.. є одним з кращих попередників для озимих та ярих зернових і технічних культур (Зерн. боб. культ., 1956, 10); // у знач. ім. я́рі, я́рих, мн. Те саме, що ярина́ 1. Щоб добре вродили і ярі, треба вчасно підняти зяб, внести добрива, заздалегідь закріпити площі під технічні культури за ланками (Хлібороб Укр., 8, 1967, 2); На горбах озимина померзла, і сівба ярих теж велась всліпу. «Як не впадуть дощі — пропаде зерно»,— журився Оксен (Тют., Вир, 1964, 73); // Який народжується, виводиться весною; молодий. За ним [Б. Хмельницьким] козаки йдуть, Яко ярая пчола, гудуть (Укр.. думи.., 1955, 120).

2. Уживається як складова частина деяких ботанічних та зоологічних назв, термінів. Ярий ріпак — медоносна рослина (Ол. та ефір. культ., 1956, 168); Яра блекотаце польовий бур’ян (Бур’яни.., 1957, 32); Яра муха.

Я́РИЙ2, а, е. Те саме, що яскра́вий 1, 2. Швидко ціла купа ломаччя розгорілася ярим огнем (Фр., IV, 1950, 116); Коли під’їжджали [Юлія і Базрич] до Харкова, у вікна вагона бризнув ярий багрянець — сходило сонце (Дмит., Обпалені.., 1962, 89); З-за обрію сонце поволі, Мов огненне коло, підводиться чисте і яре (Перв., II, 1958,54); — Буду ждати-виглядати, Буду працювати, Буду хустку ярим шовком Тобі вишивати (Рильський, Орл. сім’я, 1955, 122); Щедрої осені на Терноградщині ярим золотом палають дрімучі ліси (Собко, Нам спокій.., 1959, 3); // Яскраво-зелений. «Ой, коли б ти, дівчинонько, Тоді заміж вийшла, Як при битій доріженьці Яра рута зійшла!» (Укр.. лір. пісні, 1958, 302); Море.. переливалось то темною крицею, то ярим смарагдом (Л. Укр., III, 1952, 612); — Я його [зернятко] посадила, і з нього за кілька літ виросла оця могутня яра верба (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 8); // Світлий, білий, прозорий. Ой зсучу я яру свічку та й пущу на річку (Чуб., V, 1874, 309); Нас бджілка премудра навчила, Як світло здобути вночі, І з ярого воску зліпили Ми свічку, ми свічку собі (Коч., І, 1956, 441); В сухий настій лісових трав і квітів вплітається вологий повів нещодавно внесених з льоху яблук і ярого меду (Стельмах, I, 1962, 238).

Я́РИЙ3, а, е.

1. Який виражає сильний гнів, злобу; лютий. Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих; Скрізь ярим оком окидає, Енея з військом уздріває І репетує до своїх (Котл., І, 1952, 254); // Сповнений гніву, обурення. Ярий туре, Всеволоде славний! На бороні [на сторожі] міцно ти стоїш, стріли сиплеш на ворожі лави, об шоломи шаблею гримиш (Забіла, У.. світ, 1960, 165); Далекі відблиски заграв Тривожать душі благородні; Бійців тривожать, що в огнях Не знали страху та зневіри,— Поцілувавши рідний стяг, В бої несли мечі, і ліри, І яру мсту несли в душі (Нагн., На полі битви, 1974, 98); // Палкий, пристрасний. А князь наче бог війни! Куди ступить — стеле трупи,— Половчанок то сини,— А у сво́їх в тяжкій хвилі, Сам незломний, повний сили, Ярим словом серце гріє (Фр., XIII, 1954, 369).

2. Надмірний у своєму вияві. Андрія Івановича.. розбирав ярий сміх (Смолич, Сорок вісім.., 1937, 137); // Дуже сильний (про явища природи). Немигаючими очима дивлюся в кипучу піняву води, вслухаюся в яре шипіння струмка (Збан., Доля, 1961, 6); Ще ярими дощами весна не сипне, а жайворонок виманює господаря з плугом (Стельмах, II, 1962, 325).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 647 - 648.