Я́РО1. Присл. до я́рий2. Іскряно й яро червоніють цілі різи польового маку(Н.-Лев., III, 1956, 314); Угорі так яро сяють зорі, ні одна не криється за хмари (Л. Укр., І, 1951, 237); Наче троянди, в вінку небозводу Яро горять кораблів прапори (Нагн., Пісня.., 1949, 64); Не завжди проносяться майські дощі над цим краєм, але вже як пройде ось такий, то люди зітхнуть одразу полегшено, і все навкруги завруниться, яро зазеленіє (Гончар, Бригантина, 1973, 123).
Я́РО2. Присл. до я́рий3. Мокрина яро й якось дико блискала карими очима(Н.-Лев., II, 1956, 239); — Мамкою присягаюсь, сусідо! — яро заклявся Проць і дрібно перехрестився (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 177).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 650.