ЯРЧА́, а́ти, с.
1. Ягня (до року). Стоїть чабан, а то десь присяде на хвилинку, подивиться, як маленькі ярчата смачно пощипують травичку (Хлібороб Укр., 8, 1965, 24).
2. Перше щеня, особливо від суки першого поносу. [Риндичка:] Я бабувала на хуторах у Байбаків і звідтіль його [Рябка] принесла щеням; і казано мені, що воно ярча! (Кроп., І, 1958, 508).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 652.