ЯРЧУ́К, а́, ч.
1. Ягня. Це ярка в кошарі, ярчук і ярчата (Перв., II, 1958, 134).
2. Собака з ярчати (у 2 знач.), якого, за народним повір’ям, боїться нечиста сила. Полетіли [ворони] Й летячи співали: Попливе наш Іван По Дніпру у Лиман З кумою. Побіжить наш ярчук В ірій їсти гадюк Зо мною (Шевч., І, 1963, 301); — Я б і зараз,— каже [чорт], — з тобою пішов, та удень небезпечно нашому брату ходить у слободу: часом наскочиш на ярчука та й півні кукурікають (Стор., І, 1957, 90); // Те саме, що ярча́ 2. [Лев: ] Еге! то знаю ж я! То Потерчата! Ну-ну, чекайте ж, приведу я взавтра щеняток-ярчуків, то ще побачим, хто тут заскавучить! (Л. Укр., III, 1952, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 652.