Я́ТРИ́ТИСЯ, я́три́ться, недок.
1. Не загоюватися (про рану); гноїтися. Минуло багато часу, а рана на руці Данила Ковача ятрилась і наривала, він весь горів, ходив, як у тумані (Скл., Карпати, II, 1954, 378); Рана ятрилась, почала загниватись (Цюпа, Назустріч.., 1958, 332); // безос. Дуже боліти, пекти. Михайло вже не чув ноги, вона в нього боліла, в коліні крутило, ятрилося, відчував, що ще трохи, і він упаде (Збан., Сеспель, 1961, 249); *Образно. Пам’ять про Клаву була ще надто свіжа, рана ще ятрилася (Собко, Шлях.., 1948, 172); *У порівн. На скоблях обох половинок дверей висів замок, а над ним наче ятрилася свіжою раною сургучева печатка з двома пломбами (Козл., Ю. Крук, 1957, 515).
2. перен. Палати, горіти, яскраво світитися. Горить горизонт. Сонце ятриться жарко, Заливши, мов кров’ю, поверхню ланів… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 375); Ніч-зоря! Моторошно ятрилось небо над цілим краєм.. Все глибше в степ вставали заграви (Гончар, II, 1959, 274); // Жевріти, тліти. А іскра тліла в попелі важкім і ятрилась, мов незагойна рана, все не могла ожить в огні яркім (Л. Укр., І, 1951, 282); В попільниці ятрився тліючий жар недопалків (Хор., Місто.., 1962, 63).
3. перен. Те саме, що пекти́ 6. [Одарка:] Що ж, коли мій норов такий, коли лихо та злидні так дозолили, що живого місця не знайдеш в душі, щоб не ятрилося та не боліло!.. (Мирний, V, 1955, 235); Ятрилася рана, яку заподіяв Скарга, відібравши старшого сина (Ле, Наливайко, 1957, 436); Всі ці роки в серці Гловацького невигойною раною ятрився спогад про Варшаву суворої зими сорок п’ятого року — оте безконечне кладовище, де страхітливими надмогильними пам’ятниками височіли чорні уламки будов (Жур., До них іде.., 1952, 4); Тільки глибоко десь, на дні дівочого серця, ятриться біль, що не знає вона отакого тихого людського щастя (Цюпа, Назустріч.., 1958, 357).
◊ Я́три́ться се́рце (душа́) в кого, кому, чим — хтось відчуває душевний біль, невимовні страждання. Іван лежав збуджений, бентежний, серце йому ятрилось (Гончар, IV, 1960, 470); [Джаваїра:] Різні клопоти є. Від одних розцвіти, а від інших ятриться душа, ніби рана (Лев., Драми.., 1967, 52); Ще тисячі тисяч сердець ятряться незагоєними ранами (Донч., VI, 1957, 588); Я́три́ться в се́рці (в душі́) що в кого, кому — щось не забувається, бентежить кого-небудь. І коли ж той жар догорить, Що ятриться у серці мені? (Фр., X, 1954, 30);— Моє серце відчуло, що в Павла щось ятриться в душі. Помітила зразу і хотіла оце сказати старому,— зітхнула Марфа Петрівна (Коп., Земля.., 1957, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 660.