ІДИЛІ́ЧНИЙ, а, е.
1. Стос. до ідилії (у 1 знач.). Ідилічний жанр; // Який зображує мирне, безтурботне життя. Над чим він [учитель] тепер просиджує ночі: над Марксом чи Гегелем? І як він їхню науку і переконання соціал-демократа може сполучати з ніжним, майже ідилічним живописом?.. (Стельмах, Хліб.., 1959, 23); // Який зображується в ідиліях (у 1 знач.). Це місце має красу щиро ідилічну. Зелень надзвичайно ясна. Не гаряче, але ясне проміння заливає садки й луги (Н.-Лев., II, 1956, 391); Це була просто ідилічна картина, коли надвечір Уралови виходили прогулятись (Гончар, Тронка, 1963, 301); // Власт. ідилії. На пейзажних творах деяких поетів негативно відбиваються пасивна споглядальність, ідилічне замилування (Літ. Укр., 13.VIII 1965, 3).
2. перен. Близький до природи; мирний, безтурботний. Буржуазія, скрізь, де вона досягла панування, зруйнувала всі феодальні, патріархальні, ідилічні відносини (Комун. маніф., 1947, 16); Уклад життя в семінарії був загалом досить ідилічний (Вас., Незібр. тв., 1941, 165).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 11.