ІЛЮ́ЗІЯ, ї, ж.
1. Оманливе, хибне сприймання дійсності; хибне уявлення про що-небудь. А врешті, коли моя муза справді дає Вам [А. Ю. Кримському] і другим людям.. якусь ілюзію світла,— нехай то буде навіть оптична облуда,— не мені нарікати на неї (Л. Укр., V, 1956, 326); Ти не любила… Час останній… Який же біль, який же біль!.. Та за ілюзію кохання навіки вдячний я тобі (Сос., І, 1957, 189); // Необгрунтована надія, нездійсненна мрія. Гаснуть ілюзії ворогів про можливість перемоги над Росією (Петльов., Хотинці, 1949, 97).
2. Програмний номер ілюзіоніста (у 1 знач.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 17.