ІМЕНИ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до імени́нник. [Горпина:] В мене швидко будуть гості, бо я в четвер іменинниця (Н.-Лев., II, 1956, 495); І стіл довгий під червоною скатертю. І людей за ним ціла купа… Ну-ну, де ж то вона, іменинниця наша, там? (Ряб., Жайворонки, 1957, 49).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 19.