ІМПРОВІЗАЦІ́ЙНИЙ, а, е. Стос. до імпровізації, власт. їй. Знаючи перспективу твору, актор або читець зберігає в процесі виконання те почуття свіжості, імпровізаційного стану, яке дозволяв йому кожного разу знаходити і відтворювати нові деталі, відтінки тощо у передачі внутрішньої суті художнього твору (Худ. чит.., 1955, 127); У пізніші часи пісня поступово втрачала імпровізаційний характер, стала виконуватись і розвиватись також незалежно від процесів праці й обрядів (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 153).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 22.