ІМПРОВІЗО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до імпровізува́ти. Завадка тим часом стояв на імпровізованій з людських спин «трибуні» й далі питав (Вільде, Сестри.., 1958, 475); // у знач. прикм. Марко всотував у себе не лише голі факти, а й тон.. і жести авторів цих коротких імпровізованих промов (Кир., Вибр., 1960, 353); Під кінець XVIII в., коли стара шкільна драма майже зовсім була завмерла, інтермедії і сценічні діалоги жили на імпровізованих приватних сценах (Фр., XVI, 1955, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 22.