ІМІТА́ЦІЯ, ї, ж.
1. книжн. Дія за знач. імітува́ти. Вміла імітація звичайних зовнішніх рухів тіла допоможе мені на сцені малювати образи живими правдивими барвами (Про мист. театру, 1954, 279); Паперові пластинки добре піддаються фарбуванню та імітації під карельську березу й червоне дерево (Рад. Укр., 9. IV 1961, 3); Національний колорит музики Ніщинський підкреслює також за допомогою імітації в супроводі характерного звучання й прийомів народних інструментів (Укр. клас. опера, 1957, 146).
2. чого. Виріб, який є підробкою під що-небудь. Недотепні імітації класичних моделів [моделей] добре відомі в Італії під іронічною назвою.. новітні стародав-нощі (Л. Укр., III, 1952, 740); Домішуючи до органічного скла різні барвники, одержують дешеві імітації коштовних каменів (Веч. Київ, 20.II 1957, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 19.